Популярність їй принесли ролі у фільмах «Ніагара», «Джентльмени воліють блондинок», «Як вийти заміж за мільйонера» та «Сверблячка сьомого року». Ставлення критиків до творчості Мерилін було суперечливим.
У 1956 році Монро знімалася у парі з Джоном Мюрреєм у мелодраматичній комедії «Автобусна зупинка» та вперше за акторську кар'єру номінувалася на премію «Золотий глобус». Далі актриса працювала у спільному британсько-американському проекті «Принц і танцівниця» (1957).
1950 року зірка кінематографу повернулася до студії 20th Century Fox і там отримала першу роль, завдяки якій глядачі помітили дівчину. У картині "Асфальтові джунглі" Монро з'явилася в кадрі лише на кілька хвилин, але кінокритики прихильно відгукнулися про юну виконавицю.
У Мерилін був дивовижний секрет сяючою шкіри — річ у тому, що актриса категорично відмовлялася видаляти легкий «пушок» на своїх щоках та вилицях. Вона стверджувала, що під світлом ламп у студії вони надають шкірі легкого, м'якого свічення.