Семиденний тиждень як проміжна одиниця виміру часу між добою та місяцем виникла у Стародавньому Вавилоні. Звідси вона перейшла до євреїв, а потім до греків та римлян; від римлян вона поширилася по всій Західній Європі. Семиденний тиждень отримав визнання і в багатьох народів арабського Сходу.
Назви днів тижня, що прийшли з римської культури, пов'язані із назвами семи небесних тіл халдейського ряду. Першим днем вважалися неділя чи понеділок, залежно від культурних чи релігійних причин.
Неділя відповідала Сонцю, понеділок – Місяцю, вівторок – Марсу, середа – Меркурію, четвер – Юпітеру, п'ятниця – Венері, а субота – Сатурну. Цикл о сьомій днів існував і у давніх євреїв: згідно з Біблією, Бог творив світ протягом шести днів, а сьомий — відпочивав.
У слов'ян тимчасовий відрізок у сім днів іменувався седмиця, а слово тиждень за старих часів вживалося зовсім в іншому значенні. Тижнем називали сьомий день, який ми зараз називаємо неділею. Іменник тиждень утворилося від поєднання дієслова робити з часткою не: не робити, тобто не працювати, відпочивати.