Побувавши резиденцією трьох королів, Версальський палац спочатку планувався як мисливський будиночок Людовіка XIII. Його син Людовік XIV переніс туди королівський двір та уряд і супроводив свої дії масштабними роботами зі збільшення палацу у 1682 році.
Людовік переніс королівську резиденцію у Версаль та Версальський двір став предметом заздрості та наслідування великого королю багатьох сучасних йому государів. Одружений був двічі: на інфанті іспанської Марії Терезії, і після її смерті на Франсуазі д'Обіньє, маркізі де Ментенон.
Версаль став резиденцією французьких королів і згодом – політичним центром країни. До ансамблю входять палац, парк, Великий та Малий Тріанон. Розмах і широта поєднуються тут із раціональністю побудови, характерною для французької класицизму.
Легенда свідчить, що коли Людовіку XIV було 5 років, він гуляв у саду Тюїльрі і задивився у калюжу. Там відбивалося сонце. Хлопчик закричав – «Я сонце! Я сонце!» З того часу його так і стали називати – «король-сонце».