Повертаючись додому до свого маєтку, князь Андрій знову бачить по дорозі старий дуб. Цього разу дерево, вкрите пишним зеленим листям, здається йому красивим та повним сил. Бачачи це перетворення дерева, Андрій відчуває у своїй душі забуту радість. Він вирішує, що і його життя ще не закінчено, адже йому лише 31 рік.
«Так, тут, у цьому лісі був цей дуб, з яким ми були згодні», подумав князь Андрій. «Та де він», подумав знову князь Андрій, дивлячись на лівий бік дороги і сам того не знаючи, не впізнаючи його, милувався тим дубом, якого він шукав.
«Так, він правий, тисячу разів правий цей дуб, — думав князь Андрій, — нехай інші, молоді, знову піддаються на цей обман, а ми знаємо життя, — наше життя скінчено! Цілий новий ряд думок безнадійних, але сумно-приємних у зв'язку з цим дубом виник у душі князя Андрія.